Чим сайдчейни відрізняються від блокчейнів Layer 2?

Бічні ланцюги справді можуть поліпшувати продуктивність основних мереж, однак їхні структура та можливості виходять за межі масштабованості. Особливість сайдчейнів — гнучкість до експериментів.

 

Вони надають змогу випробувати нові дизайни транзакцій, впровадити відмітні від наявних елементи довіри та екзотичні механізми консенсусу. Сайдчейни можна оптимізувати під будь-яку потребу, вони можуть застосовуватися в різних сферах, що потребують миттєвих обчислень і швидкості роботи. Зрештою, на базі бічних ланцюгів можна тестувати нові функції, які потім можна додавати до основного блокчейну.

 

Сайдчейни — це окремі блокчейни зі своїми протоколами та механізмами консенсусу, а головне — вони покладаються на власну систему безпеки.

 

Проте ці ланцюжки блоків сумісні з материнською (базовою) мережею завдяки двосторонній системі прив’язки, яка є інструментом переміщення криптовалют і токенів з бічного ланцюга в основний та у зворотному напрямку. Водночас фактичне передання цифрових валют не відбувається. Коли сайдчейн запитує переведення криптовалюти з базового ланцюга, вона блокується в основному блокчейні та активується в бічному ланцюжку після підтвердження транзакції за допомогою смартконтракту.

 

Це зумовлює ще одну важливу характеристику сайдчейнів —  інтероперабельність, що означає функціональну сумісність. Тобто вони можуть бути посередниками між двома масштабними блокчейн-екосистемами, забезпечуючи їхній взаємозв’язок і перетворюючись на мультичейн.

 

З іншого боку, блокчейни другого рівня побудовані поверх базового блокчейну (Layer 1) та є їхніми допоміжними компонентами, які працюють незалежно лише частково. Головне завдання Layer 2 рішень — прибрати навантаження з основної мережі, у такий спосіб стабілізувати її масштабованість.

 

Layer 2 містять: 

 

Знижені комісії, збільшення кількості транзакцій на секунду, балансування потоку трафіку — те, чого дають змогу досягти блокчейни другого рівня. Але, на відміну від сайдчейнів, Layer 2 не можуть експериментувати зі своїм наповненням, їхній функціонал обмежений основним ланцюжком.

 

Отже, сайдчейни найбільше підходять для вивчення додаткових функціональних можливостей блокчейнів, а Layer 2 чудово справляються з масштабуванням. Інша важлива відмінність між двома рішеннями полягає в тому, що безпека бічних ланцюгів залежить від них самих, а Layer 2 покладаються на алгоритм консенсусу основної мережі.

Вперше концепцію сайдчейнів запропонував британський криптограф Адам Бек у 2014 році. Він написав статтю «Включення інновацій у блокчейн за допомогою прив’язаних сайдчейнів». Надалі над розвитком та реалізацією ідеї працювала компанія Blockstream, яку заснував Адам Бек спільно з розробниками Bitcoin Сore.

 

У 2018 році Blockstream випустила перший сайдчейн біткоїна Liquid Network — мережу міжбіржових розрахунків, яка забезпечує більш швидке та безпечне передавання цифрових активів. Після цього з’явилися інші проєкти сайдчейнів біткоїна, наприклад RSK, який фокусується на DeFi.

 

Популярними бічними ланцюгами Ethereum є Fuse Network, Moonbeam, Skale та Gnosis.

Першим прототипом блокчейнів другого рівня є канали стану. Їх представив розробник Джефф Коулман у 2015 році. У своїй статті він описав спосіб проведення транзакцій поза основною мережею без ризиків для учасників.

 

Плазмові ланцюги запропонували Віталік Бутерін і Джозеф Пун у 2017 році. Вони заснували фреймворк для створення побічних ланцюгів зі швидшим виконанням транзакцій та низькими комісіями, але прив’язаних до безпеки основного блокчейну.

 

Ролапи презентував Баррі Вайтхет у 2019 році, вони є методом стиснення безлічі транзакцій в одну і відправлення її в основний ланцюжок для перевірки.

 

Відомий блокчейн другого рівня для Bitcoin — це Lightning Network. В Ethereum такими представниками є Optimism, Polygon, Arbitrum та інші.