Що таке даркнет і як туди безпечно потрапити?

Умовно весь Інтернет можливо розділити на три сегменти. 

Перший сегмент — це відкритий, публічний Інтернет (Surface Wab) — загальнодоступні вебсайти, що індексуються пошуковими системами та які можливо відвідати за допомогою будь-якого веб-браузера (Google Chrome, Opera, Mozilla Firefox тощо).

Другий сегмент має назву “глибокий Інтернет” (Deep Web). До нього належать інтранет-сайти організацій; корпоративні сховища та закриті бази даних; вебсайти, що потребують верифікації особи; неіндексовані ресурси, які неможливо знайти, використовуючи пошуковики типу Google Search. Усі ці вебресурси закриті та захищені декількома рівнями безпеки (методами аутентифікації, паролями та фаєрволами). 

Третій сегмент — це темний Інтернет (DarkNet). Він є анонімним сегментом Інтернету, доступ до якого можливий лише через спеціалізоване програмне забезпечення (використати звичайні веб-браузери буде неможливо). Цей сегмент вільний від цензури, ніким не контролюється і не регулюється, тому є привабливим для багатьох користувачів — від лібертаріанців, криптоанархістів та незалежних журналістів до злочинців.

Прабатьком даркнету вважають комп’ютерну мережу ARPANET, що фінансувалась та була створена на запит військових США. На певному етапі в цій мережі утворилися окремі захищені сегменти, в яких обмін даними був суворо конфіденційний і закритий. Схожі рішення згодом з’явилися у Британії, Франції, Німеччині та інших країнах. Частина користувачів не бажала контролю з боку урядів та прагнула конфіденційності та приватності.

У 90-х роках минулого століття за підтримки федерального уряду та участі ВМС США була запатентована нова технологія забезпечення анонімного зв’язку через комп’ютерну мережу з назвою Onion. Згодом вона трансформувалась у систему The Onion Routing (TOR). Військові та спецслужби США планували за допомогою такого “цибулевого роутингу” підтримувати захищений зв’язок з розвідниками та спецагентами, приховуючи IP-адреси та зашифровуючи повідомлення з використанням сучасних криптографічних методів. Така концепція зацікавила не лише військових — дисиденти, незалежні журналісти, хакери, підприємці, шифропанки, лібертаріанці та криптоанархісти прагнули такої самої приватності і перебували у пошуку рішень для створення свого даркнету.

Результатом такого пошуку на початку 2000 року стала поява захищеного децентралізованого сховища даних FreeNet, а у 2004 році — анонімної мережі I2P, скорочено від Invisible Internet Project (проєкт «невидимий Інтернет»). Доступ до неї був можливий лише за допомогою спеціального програмного забезпечення — клієнта I2P. Всередині «невидимої» мережі було присутнє все те саме, що і в звичайному, публічному Інтернеті, але без цензури та з використанням технологій шифрування і анонімізації: вебсерфінг, вебхостинг, месенджери для обміну миттєвими повідомленнями, персональні блоги, електронні бібліотеки, файлообмін за допомогою торент-трекерів, електронна пошта, VoIP-сервіси тощо. 

У 2008 році на основі відкритого вихідного коду була створена перша версія анонімного веб-браузера Tor, який забезпечував конфіденційний та приватний вебсерфінг в мережі. Наприкінці того ж року дехто з псевдонімом Сатоші Накамото оприлюднив документ з описом криптовалюти біткоїн — нових децентралізованих цифрових грошей, що не належать банкам та урядам, емітувати які та здійснювати за їх допомогою конфіденційні перекази мають змогу звичайні користувачі.

Таким чином, наприкінці нульових років була побудована уся необхідна інфраструктура для розвитку публічного даркнету, що не контролюється урядовцями, військовими та спецслужбами.

Здійснювати вебсерфінг у даркнеті можливо за допомогою спеціалізованих веб-браузерів — Tor або Brave в режимі Tor (про останній ми вже писали). Всі вебресурси даркнету знаходяться у домені “.onion”. Спроба відкрити вебсайт у такій доменній зоні через звичайний веб-браузер типу Chrome не буде успішною, а от через Tor чи Brave користувач отримає доступ до контенту. Обидва анонімні веб-браузери є open source рішеннями, тому скачати дистрибутив під будь-яку операційну систему є змога з офіційних сайтів цих проєктів.

Вебресурси даркнету відкриваються значно повільніше, ніж вебсайти у публічному Інтернеті. Це відбувається через «цибулевий роутинг», коли весь трафік та пакети даних підлягають багатошаровому шифруванню, що нагадує цибулину. Трафік даних рухається через ланцюжок спеціальних проміжних вузлів — цибулевих маршрутизаторів. Кожен із них для подальшої маршрутизації неначе знімає один шар цибулини, щоб отримати координати наступного вузла. І так далі. Як результат у даркнеті показниками швидкості поступилися заради показників безпеки, анонімності та надійного шифрування даних. 

З дизайном вебсайтів у даркнеті теж не склалося — вони всі дуже прості, навіть примітивні, і нагадують вебресурси публічного Інтернету з другої половини 90-х років. Тут пріоритети теж інші — на перший план виходить не дизайн, а контент вебсайтів, тому вебсерфінг onion-ресурсами відбувається повільно, але дуже захищено. 

У даркнеті знайшли свій прихисток і опальні журналісти чи політики з авторитарних країн, де просто фізично знищують політичних конкурентів чи забороняють свободу слова. Багато форумів присвячені темам анархізму, лібертаріанства чи криптографічним або IT-технологіям. Тут є і маркетплейси, і файловий обмін, електронні бібліотеки, дзеркала соціальних мереж із публічного Інтернету (наприклад, Facebook) чи навіть своя темна Wikipedia (The Hidden Wiki).

У даркнеті не знайти ні Google Search, ні Yahoo! Search — тут присутні рішення, орієнтовані саме на пошук вебсайтів у домені “.onion”.

Найбільш популярним є пошуковик DuckDuckGo, але він шукає інформацію лише у публічному сегменті Інтернету, тому його принцип дії схожий на пошуковик від Google.

Якщо треба знайти певний вебсайт у даркенті, зазвичай використовують пошуковики Ahmia, Haystak, Torch, Deep Search або каталоги вебресурсів типу DeepLink Onion.

Насправді багато користувачів змушені під час вебсерфінгу зберігати анонімність з багатьох причин. По-перше, не всі готові миритися з тим, що такі корпорації як Google, спецслужби чи хакери збирають персональні дані, щоб використати їх згодом для власної вигоди. По-друге, в авторитарних державах дедалі частіше блокують вебресурси, які неупереджено “несуть правду в маси”. Саме тому для десятків мільйонів громадян таких країн даркнет залишається чи не єдиним джерелом достовірної, незаанґажованої та правдивої інформації без державної пропаганди.

В даркнеті присутні The New York Times, BuzzFeed, BBC, Deutsche Welle, ProPublica та інші ЗМІ. Там є змога знайти безпечні e-mail сервіси, такі як ProtonMail чи RiseUp, захищені чати чи файлообмінні сервіси типу Keybase, SecureDrop чи MegaTor, сервіси обміну короткими текстовими зашифрованими  повідомленнями, як ZeroBin. В даркнеті існує багато сервісів вебхостингу як Impreza Hosting, що використовують і фізичні, і хмарні серверні рішення, надаючи можливість створення та супроводу вебсайтів у домені “.onion”. Є вебсайти, що збирають донати на ЗСУ та допомогу Україні проти військової агресії росії.

Звісно, простір без цензури та регуляцій приваблює не лише чесних людей. В даркнеті присутні і маркетплейси, де продають зброю чи наркотики, і торговці різними незаконними товарами чи послугами, як-то DDoS-атаки чи ботоферми. Все це також має місце і в офлайн-точках за готівку, і в публічному Інтернеті. 

Даркнет — це лише 5% вебресурсів від загальної кількості, тому  злочинів, що відбуваються на вулиці чи в публічному Інтернеті значно більше. Даркнет можуть використовувати злочинці для зв’язку та координації дій. Але фактичні злочини, такі як скімінг чи фішинг, здійснюються за межами даркнету. Злочинці працюють там, де є велика «клієнтська база», і це зазвичай відбувається у сегменті публічного Інтернету чи на вулицях наших міст. Тому думка про надзвичайну загрозу з боку даркнету, яку поширюють урядові ЗМІ чи правоохоронні органи різних країн, є перебільшеною та маніпулятивною. Натомість їм потрібно краще та ефективніше виконувати свої функції у реальному світі та зменшити рівень корупції у своїх рядах. Тоді і буде отриманий результат. А даркнет нехай розвивається і далі, захищає засади свободи, правди та боротьби проти авторитарних урядів.